Украинская укрепленная линия.

Зовнішній вигляд, розміри та структура. Українська лінія мала загальну довжину 285 км і пролягала по кордонах Полтавського та Харківського полків, від Дніпра при впаданні в нього річки Орелі до р. Сіверського Дінця, вздовж річок Орелі та ЇЇ притоки Берестової і Береки, притоки Сіверського Дінця. Ці річки своїми водами прикривали лінію на значному її відтинку. Таким чином, Українська лінія пролягала по рівнинній місцевості, перетинаючись безліччю річок та струмків, що протікали в неглибоких ярах [1]. Б болотяних та лісистих місцях, де ворогу було затяжко пробиратися, валу і рову не споруджували. В місцевостях, де пролягали звичні для татар дороги та перелази, закладали редути і фельдшанці, а в гаях — засіки. Поза лінією установлювалися маяки І будки, на яких містилася спеціальна варта [2]. По всій лінії було налагоджено комунікації та мости.

Українська лінія являла собою суцільний високий вал І широкий та глибокий рів реданного окреслення [3]. Редани в окремих місцях замінювали люнетами, які в багатьох випадках були зімкнені з тилового-боку і слугували опорними пунктами типу малих бастіонів. Лінія валу мала ламані окреслення, оскільки з огляду на річки, струмки та яри доводилося раз-по-раз відступати від прямолінійного напрямку. На окремих відтинках валу були встановлені палісади, прорізані амбразури, наслані платформи для гармат. Лінія мала 16 фортець і 49 редутів, невеликих, окремо збудованих укріплень, зімкнутих у вигляді багатокутника. Редути розміщувались на різних відстанях один від одного. В тих випадках, коли містечка опинялися поза лінією, їх переносили в глиб її. Прилеглі до лінії села обносилися двома рядами тинів, засипаних землею.

Українська лінія починалася фортецею, яка містилася на Сіверському Дінці при гирлі Сухої Берічки і називалася спочатку Донецькою. Згодом, коли 1738 р. всі фортеці лінії набули нових назв, Донецька почала називатися фортецею св. Петра. За нею йшли такі фортеці {первісні назви подаються в дужках): Тамбовська (Бузова) при Бузовому плесі; св. Михайла (Кисіль) при р. Кисіль; Слобідська (Лузова) при р. Лузовій; св. Олексія (Берецька) при верхів'ї р. Береки; Єфремівська (Троїцька) при Трійчатих байраках; св. Параскеви; св. Іоанна; Орловська (Дев'ята) між фортецями Параскеви та Іоанна; Білевська (Десята) при Пархомових байраках; св. Федора (Крутояцька) на р. Орелі; Козловська (Дриїцька); Ряжська (Нехворотцанська) при р. Орелі; Васильївська (Маячківська) при містечку Маячки; Борисоглібська поблизу Царичанки; Лівенська (Шоста) при гирлі р. Очі.

Серед редутів найбільшими були редути св. Петра, Донський, Тамбовський, св. Михайла, Слобідський,св. Олексія,Єфремівський, св. Параскеви, Орловський, св. Іоанна, Білевський, св. Федора, Козловський, Литинський, Шеєдегський, Борисоглібський, Христовський.

Фортеці Української лінії, розташовані одна від одної на відстані 20-30 верст, за винятком двох — Борисоглібської і Лівенської,— складалися з бастіонних чотирикутників, які поза лінією були обнесені палісадом, що пролягав по рову. Всередині кожної фортеці містилися казарми, пороховий льох, провіантний магазин, цейхгауз і криниця. Фортечні слободи обводилися невеликим земляним валом або надовбами. Редути, що були поза лінією, також обносили палями (палісадом). За лінією містилася певна кількість блокгаузів, які слугували приміщеннями для військ і виконували роль додаткових опорних пунктів, насамперед для захисту виходів, що сполучали лінію з полем. Блокгаузи являли собою укріплені дерев'яно-земляні або кам'яні будови, розраховані на кругову оборону. Ряд блокгаузів складався з двох ярусів, з яких; горішній використовували для рушничної оборони [4]. Українська лінія мала на озброєнні 180 гармат, 30 мортир і гаубиць [5]. З фортець і редутів виставлялися чати, між котрими курсували роз'їзди.

Спорудження. Українську лінію будували протягом 1731-1733 рр. Інструкцію, що визначала принципи її спорудження в цілому і в деталях, було створено лише 1732 р. Проте і в наступному роботи на лінії провадилися безперервно. Весь час відчувалася необхідність полагодження фортець, редутів і реданів, поглиблення ровів та обкладання їх дерном тощо. Справа ускладнювалася тим, що ґрунт для земляних укріплень був непридатний. Вивершені насипи доходили незабаром до напівзруйнованого стану [6]. Крім робіт, безпосередньо пов'язаних з Українською лінією, доводилося виконувати ще безліч додаткових: копати криниці, гатити греблі на болотах, прокладати широку дорогу вздовж лінії для проходу війська, робити переходи через рови і яри. Відала будівництвом лінії Військова колегія. Оскільки лінія споруджувалася у несприятливих умовах активізації татарських набігів, царські укази раз по раз вимагали прискорення темпів будівництва і створення в першу чергу редутів у тих місцях, яким загрожувала небезпека, якщо навіть лінію там ще не було споруджено. Але загроза ворожого нападу і тим більше постійні татарські набіги гальмували темпи будівництва. Внаслідок цього в процесі створення лінії, через відсутність системи, порушувалася послідовність, будівництво провадилося хаотично, без точних інструкцій та загального керівництва. Працювати доводилося на великій території, що вимагало значної кількості кваліфікованої робочої сили та досвідчених інженерів, яких в Росії тоді не було. Процес будівництва провадився відсталими методами, нераціонально, по-хижацькому витрачалася людська праця. Внаслідок цього, незважаючи на величезні людські та матеріальні ресурси, що марно витрачалися на спорудження та догляд за Українською лінією, вона завжди перебувала в поганому стані.

На початку російсько-турецької війни 1735-1739 рр. було створено спеціальну комісію, що визначила характер і обсяг робіт з поладнання і відбудови лінії. Роботи на ній протягом всієї війни провадилися досить інтенсивно, навіть в момент вирушення військ у похід, однак результати їх були незначними. Вивчення Ф. Ласковським сучасних креслень ряду фортець лінії привело його до висновку, що й 1738 р. вона не була приведена в належний для оборони стан [7].

Будівельні роботи продовжувалися й по війні, але Українська лінія по-справжньому не була закінчена і в 40-х роках XVIII ст. Після війни реставраційні роботи на ній провадилися настільки повільно і в таких незначних масштабах, що в указі Військової колегії 1743 р. генералові Дебреньї зауважувалося, що лінія прийшла «в весьма худое состояние» [8]. Спеціально робітників на лінію перестали присилати, на полагодженні її використовувалися охоронні війська.

Головним постачальником робочої сили, інструментів та будматеріалів на Українську лінію, як під час її будівництва, так і після, були селяни-кріпаки та рядові козаки Лівобережної і Слобідської України. Українське козацтво відбувало іноді тут військову службу.

1731 р. на спорудження лінії лівобережні полки вислали 20 тис. козаків і 10 тис. селян з військових і ратушних сіл та володінь поміщиків і духівництва. Серед них були й підсусідки — козацькі і селянські. Під орудою київського полковника Антона Танського вони працювали в районі р. Берестової. За попередніми проектами на будівництво передбачалося вимагати 61387 козаків. Піші козаки разом з посполитими працювали на землебудівних роботах, а кінні стояли на чатах. 1732 р. козаки і селяни-кріпаки (по 15 тис.) під керівництвом прилуцького полковника Гната Галагана копали лінію та будували фортеці й редути на р. Орелі. 1733 р. кількість посполитих залишалася тією ж, а число козаків було зменшено. Десятитисячний загін козаків очолював лубенський полковник Павло Апостол. 1735 р. командиром козаків і посполитих, що працювали на лінії, був генеральний осавул Федір Лисенко. Важкі земляні роботи щорічно вимагали поновлення складу робітників. За підрахунками Багалія, на кожний з восьми полків кількість козаків, взятих на будівництво лінії, коливалася від 10 до 15% загального складу полку, лише в Полтавському і Миргородському вона дорівнювала 3%. Багалій вважає, що цим двом полкам були надані пільги, оскільки вони, як прикордонні, зазнавали у першу чергу збитків від татарських набігів [9].

На п'ять слобідських полків контрольна цифра козаків-робітників з самого початку будівництва лінії визначалася двома тисячами осіб. Козаки і підпомічники Харківського полку повинні були спорядити 340 робітників, Охтирського — 520, Сумського — 457, Острозького — 400, Ізюмського — 283. Що ж до посполитих слобідських полків, то їх, ймовірно, було споряджено стільки ж, скільки й козаків. З кожних трьох селянських дворів брали по одному чоловіку. Проте запланованої кількості робітників слобідські правителі не могли набрати вже наступної весни, оскільки внаслідок масової втечі козаків, підпомічників і селян кількість населення слобідських полків наприкінці 1731 р. різко зменшилася. У зв'язку з цим царські власті 1732 р. дозволили провести мобілізацію в меншому розмірі, визначаючи наряд з наявного складу населення [10].

Мобілізовані на лінійні роботи козаки і посполиті повинні були з'явитися з тримісячним провіантом, інструментом — сокирою (на чотирьох чоловік), заступом (на трьох чоловік), лопатою та мішками для перенесення землі. Кожні десять чоловік мали бути забезпечені конем та двома волами з возом для перевезення інструменту, а кожні 50 — плугом з волами для проведення борозен. Оскільки будівництво укріплень провадилося під загрозою татарського нападу, кожен козак, а по змозі і посполитий, вирушаючи на лінію, забезпечував себе зброєю та набоями. Полковий уряд, в свою чергу, оснащував свій загін в 5 — 6 тис. чоловік гарматою. В іменних полкових відомостях вимагалося обов'язково зауважувати, хто із споряджених на лінію володіє ремісничим фахом, «яке хто знає художество». Із сіл та слобід (військових і поміщицьких) Волинської сотні Чернігівського полку було споряджено на Українську лінію 20 посполитих і 4 козацьких підсусідки. . В супроводжувальній відомості було зазначено, що серед них є два теслі, коваль та швець [11].

В разі нападу всі козаки, що залишилися в полках після мобілізації, мали негайно прибути до лінії на відсіч ворогові. Так, наприклад, ще раніше, під час будівництва лінії, наприкінці літа 1731 р., козацьким військам було наказано вирушити до неї. Напад не відбувся, козаки простояли деякий час на чатах і повернулися додому.

З початком війни тягар реставраційних робіт ще більше лягав на плечі селян, які ставали основною робочою силою на лінії.

1736 р. було намічено спорядити з Лівобережної України на лінійні роботи 15 тис. селян, що становило понад 10% загального числа селянських дворів (131134), визначеного ревізією 1723 р. [12] З цією метою намічалося мобілізувати одного чоловіка з восьми селянських дворів. Однак в наступні роки на лінію брали одного посполитого від десяти дворів [13].

Під час війни 1735—1739 рр. навіть Мініх змушений був послабити свої неймовірні вимоги щодо нарядів. На початку 1736 р. з Лівобережної і Слобідської України та Воронезької губернії вимагалося спорядити на лінію 53 тис. чоловік, з них на Лівобережну Україну припадало 38066 [14]. А вже 1738 р. з Лівобережної та Слобідської України мали послати лише 16600 чоловік. Щороку зменшувалася кількість споряджуваних на лінію з кожного полку, надто козаків. Чернігівський полк 1736 р. спорядив за рознарядкою 1418 козаків і 1407 посполитих, а 1738 р.— 610 козаків [15]. 1739 р., після того, як армія вирушила в похід, на лінії перебувало лише 299 лівобережних козаків [16].

Хоч число селян на лінійних роботах з роками також зменшувалося, проте воно було все ще значним і перевищувало число козаків втричі й більше. З Стародубського полку було споряджено 900 козаків, а селян — 2038 [17].

Щорічна мобілізація козаків та селян на лінію продовжувалася і пізніше [18. Становище робітників, а також військ, які перебували на лінії, було надзвичайно важким. Передусім варто зауважити, що Українська лінія пролягала через рівнинну місцевість, де відчувалася нестача питної води й лісу. Населення лінії часто терпіло від спеки й. поганого клімату, нестачі харчів, відсутності помешкань і завжди — від виснажливих земляних робіт. Умови праці тут були настільки важкими, що майже щоденно провадилася зміна робітників. Внаслідок цього з кількох десятків тисяч чоловік, присланих з Лівобережної та. Слобідської України й Білгородської губернії, восени і взимку щодня працювало 9 тис, а влітку лише 700—800 чоловік [19].

Нерозпорядність, злочинницька халатність, жорстокість царських генералів, які керували будівництвом та реставрацією лінії, робили ще більш нестерпними умови праці. Українські козаки та селяни, як і російське населення, що його присилали на лінію, зазнавали величезних жертв. Коли ж з 1736 р. керівництво над роботами на лінії перейшло до Мініха, хижацьке ставлення до людських рук і людського життя досягло свого апогею. Цьому німцеві-найманцю були чужими й ненависними російський і український народи. Мініх вирішив продовжити лінію від Дінця до Лугані і 1736 р. зажадав на лінійні роботи 53623 чоловік із Слобідської та Лівобережної України і Воронезької губернії.

Фактичний правитель України князь Шаховський доповів, що така мобілізація призведе до «народного розорення» і «ніяких податків не можна буде зібрати» [20]. Зрозуміло, царський уряд не хотів допускати повного виснаження України — основної бази російської армії під час війни. Будівництво лінії до Лугані було припинено, хоч Мініх уперто на ньому наполягав.

Козаки і селяни, які працювали на лінії, голодували. Повністю забезпечити себе харчами вони не могли, а з полків додатковий провіант присилався з великою затримкою.

Побудова Української лінії, нав'язана українському народові, лягла на нього важким тягарем. Величезна маса трудящого люду відривалася від виробничої праці. Козацькі й селянські господарства занепадали. Загальний рівень розвитку сільського господарства на Україні значно знизився. В народній пісні того часу співалося:

Посіяли, поорали,
Да нікому жати:
Пішли наші козаченьки
Лінії копати [21].

Великий український поет Т.Г.Шевченко у поемі «Сон» також з сарказмом пише про ставлення народу до спорудження Української лінії [22].

Найпоширенішою формою протесту народних мас проти будівництва лінії були втечі. Вже на початку 1732 р. старшина слобідських полків доповідала, що багато козаків, підпомічників і селян повтікали від нарядів на лінійні роботи і продовжують потай і явно кидати лінію, іноді цілими групами по 50 і більше чоловік [23]. Особливо посилилися втечі під час війни.

Командир над селянами і міщанами Чернігівського полку, яких відправляли 1736 р. на лінію, синявський сотник Андрій Полянський 31 травня подав три реєстри втікачів з його команди по сотнях. В першому з них значилася загальна кількість по всіх сотнях — 267 чоловік. Другий реєстр являв собою іменну відомість втікачів з «повторною» втечею — 67 чоловік. В останньому мовиться про третю хвилю втеч, якій піддався 141 чоловік [24]. В червні Полянський писав, що вислати новий реєстр втікачів неможливо, бо втечі тривають безперервно. Складалася трагічна ситуація. Заможні козаки і селяни тікали з возами, захопивши навіть провіант, який належав тим, хто ще залишався у команді. Якщо негайно не буде вислано продовольство, тривожно доповідав Полянський, то не лише посиляться втечі, але й ті робітники, що залишаться, «смерть голодну понесуть» [25]. Полянський писав про заворушення, які сталися серед підлеглих йому людей. Першими виступили чернігівські міщани та міщанські наймити. Озброївшись киями, вони тривалий час сперечалися з старшиною, доводячи, що провіанту їм дано лише на два місяці, а «на дьоготь та інші потреби грошей не видано». Робітники з інших сотень, дивлячись на чернігівців, почали бунтувати. Полянському вдалося дещо пригасити виступи, але він прохав надіслати йому спеціальних наглядачів для наведення порядку, тому що сотенні групи в його команді очолювали керівники, виділені з середовища тих, хто працював на лінії [26].

Уряд прагнув всілякими заходами перешкодити втечам селян та козаків, котрі намагалися за межами Російської держави врятуватись від тяжких нарядів на Українську лінію. Видавалися грізні укази, на форпостах вводилися спеціальні караули, перед якими ставилося завдання перехоплювати втікачів, тощо.

Значний відсоток козацької старшини, як і російських феодалів, що мали маєтки на Україні, ставився якоюсь мірою негативно до будівництва Української лінії, куди вони повинні були споряджати робітників із своїх маєтків. Окремі представники козацької старшини мали відбувати небезпечну військову службу на Українській лінії. Негативне ставлення певної частини козацької старшини до будівництва лінії зафіксоване в старшинських літописах та нотатках [27]. Воно виявлялося крім іншого в ухилянні старшини від спорядження своїх кріпаків на лінію. Сотенні та полкові уряди скаржилися, що поміщики, старшина та їх старости кивають один на одного і не висилають «означенного числа» робітників [28]. Маркович неодноразово зауважував своєму управителеві, щоб з його маєтків на лінію він виряджав селян менш потрібних в господарстві та «сім'янистих», тобто тих, які менш придатні до роботи, і тих, що мають сім'ю, члени якої зможуть виконувати повинності на Марковича [29].

Невдоволення старшини спорудженням Української лінії було викликане ще й тим, що відокремлення земель під лінію у ряді випадків зачіпало земельно-майнові інтереси феодальної верхівки. Навіть неосвоєні пустирі, включені до лінії, також були предметом хтивості старшини, оскільки на таких місцях вона активно запроваджувала слободи.

Гарнізони і поселення на Українській лінії. До поняття Української лінії входили не лише власне укріплений вал з його фортецями, редутами і реданами, але й слободи, які переросли згодом у великі населені пункти з відносно численним населенням. Слободи призначалися для комплектування гарнізону лінії. Вздовж усієї лінії уряд вирішив поселяти для оборони такі контингенти, які постійно готові були б відбити напад татар і одночасно значною мірою забезпечити самі себе матеріально. Для цього було використано досвід організації ландміліцьких полків. Ландміліціонерів наділяли землею, дозволяючи їм поселятися на ній разом з сім'ями. Вони брали участь в походах російської армії, пильнували кордони, періодично проходили військове навчання. За службу ландміліціонери звільнялися від повинностей і отримували невелику платню, а вільної години займалися рільництвом. Саме необхідність захисту кордону великої довжини при повсякчасній загрозі вторгнення була причиною виникнення системи ландміліцьких полків, на створення якої відповідно вплинули принципи організації козацького війська.

Ще на першому етапі спорудження Української лінії керівникам цього будівництва генералам Тараканову і Дебреньї було наказано вибрати з-поміж однодворців Білгородського та Севського розрядів 16 кінних і 4 піших полки (20 тис. чоловік) і поселити їх на південних кордонах. їм надавалися під контролем Сенату земельні ділянки і визначалася платня в розмірах, практикованих у ландміліцьких полках. Платня сплачувалася з числа сум чотиригривенного, а потім і семигривенного податку, що збирався з російських і українських однодворців колишньої Білгородської лінії, для чого визначалися конкретні міста і повіти Білгородської губернії. На утримання ландміліцьких полків збирали гроші і з лівобережних та слобідських полків, яким добавили 10 коп. до консистенських зборів. До кожного ландміліціонера прикомандировувалося також по одному робітникові або підпомічникові, який був зобов'язаний допомагати ландміліціонеру в його польових роботах і взагалі в обзаведенні господарством, будівництві хати тощо. Робітників мобілізовували також з середовища однодворців, які всіляко намагалися ухилитися від цієї тяжкої повинності [30]. Виступи однодворців в 1738—1739 рр. розвинулися в справжнє повстання під керівництвом Дементія Зарубіна. Царизм жорстоко придушив повстання [31].

1733 р., коли Українська лінія була відносно закінчена, на ній поселили з сім'ями дев'ять полків, п'ять з яких були кінними. Ще й 1735 р. вони не були належно влаштовані. Решта 11 «непоселених» ландміліцьких полків була розміщена поблизу Української лінії.

На чолі Українського ландміліцького корпусу, який складався з 20 полків, стояв генералітет (генерал-лейтенант, два генерал-майори, два бригадири у чині полковників). Взагалі всіма справами на лінії керували Канцелярія українського ландміліцького корпусу, Ландміліцька комісія та Генеральний ландміліцький військовий суд [32].

Плановане забезпечення ландміліцького війська лінії лише власним хлібом виявилось нереальним. Землеробство розвивалося тут з великими затрудненнями, незважаючи на надані пільги, про які йшлося вище [33]. У зв'язку з цим провіант ландміліціонери значною мірою отримували з продовольчих військових магазинів. 1736 р. дев'ять поселених на лінії ландміліцьких полків були перейменовані на драгунські.

Під час війни 1735-1739 рр. для зміцнення ландміліцьких гарнізонів щорічно посилалися лівобережні і слобідські козаки, які розташовувалися у фортецях, на редутах та маяках Української лінії. Кількість козаків, відкомандированих в лінійні гарнізони, зростала взимку [34]. Траплялося, що під час зимових татарських вторгнень в районі Української лінії концентрувалися всі мобілізовані козацькі війська. Так, 1736 р. восени, ледве стало відомо про татарський напад на лінію, туди негайно було направлено Гадяцький, Миргородський, Полтавський і Харківський полки у повному складі [35]. Крім того, з 1736 р. для прикриття Української лінії було сформовано два могутні кор-де-резерви, тобто дві зведені кавалерійські частини російських регулярних військ. Восени 1737 р. було наказано «доброкінних і озброєних козаків», які повернулися з літнього походу, послати на лінію на заміну «піших, ху-докінних та беззбройних» [36], котрі перебували там з літа.

Влітку на прикриття Української лінії з Лівобережної України призначалося 5-8 тис. козаків, кінних і піших. Крім того, на лінії перебувало 500 компанійських козаків.

Лише по закінченню війни 1735-1739 рр. спостерігається посилене заселення Української лінії та розвиток там рільництва. Зменшення небезпеки татарських нападів спричинилося до припливу добровільних поселенців, яких вабила наявність землі. Вони не вводилися до складу ландміліцьких полків і займалися виключно землеробством.

Після укладення миру з Туреччиною на південь від Української лінії почали з'являтися українські поселення, засновані здебільшого лівобережними поселенцями. 1756 р. за указом Сенату робилася спроба з'ясувати кількість і точне місцезнаходження цих поселень та їхню відстань від лінії, а також встановити, вихідці з яких полків були їх засновниками [37].

Зміна ситуації на кордонах сприяла тому, що й самі ландміліціонери більше часу могли приділяти сільськогосподарській справі. 1752 р. на Українській лінії було заведено школи для дітей однодворців і ланд-міліціонерів, де крім читання, письма та арифметики викладалося інженерне мистецтво і артилерійська наука. Ще й у 80-х і 90-х роках XVIII ст. з однодворців, які залишилися на лінії, тимчасово сформували кілька полків. Так, 1788 р. всі вони віком від 17 до 50 років були мобілізовані. З них зорганізували чотири кінних і один піхотний полки. На початок XIX ст. населення Української лінії складалося з трьох груп: однодворців, нащадків слобідських козаків, які називалися військовими обивателями, та державних селян. У цей час тут нараховувалось 168760 чоловік населення. Основною масою його були росіяни. Українці становили незначний відсоток. Займалося населення лінії рільництвом та рибальством, а також торгівлею з Доном і Кримом.

Роль Української лінії в обороні кордонів. Незважаючи на величезні людські та матеріальні ресурси, затрачені на будівництво Української лінії, вона майже не виправдовувала свого призначення. Це було наслідком не специфічних якостей самої лінії, а того рівня фортифікаційної справи і загальних принципів оборонного будівництва, які існували на той час у Росії. За своїми основними принципами спорудження прикордонні російські лінії залишалися незмінними протягом кількох століть. Як правило, вони являли собою суцільну огорожу, земляну або дерев'яну, підкріплену опорними пунктами, що їх у давнину називали городками, а згодом — кріпостями, фельдшанцями, редутами та форпостами. Українська лінія з цього боку була класичним взірцем [38]. Велика довжина суцільної лінії вимагала значної кількості військ для її пильнування та величезного легіону робочої сили для підтримання лінії в належному стані, не кажучи вже про саме спорудження, яке поглинало незліченні матеріальні ресурси і людські резерви.

Тимчасом ця довжина лінії не виправдала себе у розумінні оборони кордонів, вона не могла бути надійною запорукою безпеки від ворожих вторгнень, особливо в тих місцях, де було мало війська. Тим паче, що останні у більшості випадків концентрувалися виключно на найважливіших опорних пунктах, насамперед у фортецях.

Татарські орди під час набігів, в яких несподіваність і швидкість дій вирішувала успіх, прагнули прорватися між опорними пунктами. Для тактики і стратегії татарського війська взагалі було характерним бажання уникнути прямої атаки фортеці. Таким чином, нехтування цією особливістю татарської тактики при спорудженні Української лінії значною мірою і визначило наперед найістотніший її недолік і, власне, невідповідність своєму призначенню.

Протягом усього періоду існування Української лінії, ба навіть під час російсько-турецької війни, коли на лінії було розміщено більшість військ і багато чого робилося з метою підвищення її обороноздатності, татарські сили, обходячи фортеці, нерідко проривалися через неї, спустошуючи і грабуючи саме ту територію, котру ця лінія мала прикривати. Учасник війни 1735 — 1739 рр. генерал Манштейн свідчить у своїх записках, що «всі ці заходи не перешкодили татарам робити напади на Україну. На такому великому відрізку лінія не могла бути завжди надійною. Вони (татари.— О. А.) тільки те й робили, що переходили через лінію взад і вперед цілком безкарно» [39]. Архівні документи цілком підтверджують це свідчення [40].

28 жовтня 1736 р. шеститисячний татарський загін прорвав Українську лінію, попередньо зруйнувавши ділянку земляних укріплень між фортецями св. Михайла і Слобідською. Розбившись на невеликі партії, татари розійшлися по кордону на 20 верст. Загонові не дали просунутися вглиб. Проте татари йшли вздовж лінії, руйнуючи її [41]. Як доповідав командуючий лінією генерал Урусов, ворог зруйнував лінію, пройшов за неї і, «учиня некоторне пакости, возвратился за линию в степь, которнй за неимением людей никак удержать невозможно» [42].

Ще більш цікавим може бути для нас свідчення іншого безіменного сучасника, який, очевидно, безпосередньо служив на лінії. Він відзначає, що ворог неодноразово проривався через лінію і палив, спустошував, грабував край та забирав у полон без будь-якої перешкоди велике «множество» людей, а військо, що перебувало на лінії для оборони, нічого не могло вдіяти. І цей невідомий автор робить висновок, що, яку б майстерність не проявляли війська, захищати надзвичайно розтягнуту лінію неможливо, особливо маючи проти себе такого динамічного («летючого, скорого і легкого») ворога. Не залишається поза увагою нашого кореспондента і такий факт. Українська лінія пройшла через землі слобідських полків, населення яких терпіло від цього великі збитки, залишаючись без орної землі, сінних покосів тощо. Автор наведених рядків робить дуже рішучий висновок: «Итак, сообразив все ея неудобности і уважа истребленное на построении иждивение, можно в рассуждении ея бесполезньїе трудн счесть потерянньши» [43].

В період війни особливо виявилася і інша негативна риса Української лінії — велика її відстань від основного театру війни, зокрема від Перекопу і Криму. Ця величезна фортифікаційна споруда не забезпечувала комунікацій російської армії, що діяла проти Кримського ханства. На шляху свого просування в Крим вона змушена була закладати з цією метою численні тимчасові укріплення. Отже, побудована за застарілими фортифікаційними принципами, вже у першій половині XVIII ст. Українська лінія значною мірою була анахронізмом. Але царизм намагався використати ЇЇ для завдань своєї внутрішньої політики щодо Запорізької Січі. Лінія перетинала «вольності Війська Запорізького», перешкоджала втечам на Запоріжжя і вільному переходу запорожців на Слобідську і Лівобережну Україну [44].

Згодом російське командування відмовилося від такої системи розташування ліній, насамперед від суцільного валу, а також від влаштування зовнішніх захисних споруд на окремих опорних пунктах. Земляні огорожі було замінено дерев'яними. їх почали зміцнювати різноманітними штучними спорудами.

В 60-х роках XVIII ст. Румянцев реорганізував систему оборони Української лінії. Так, 1764 р. певний відсоток ландміліцьких полків з неї було переселено на укріплену лінію, що будувалася від гирла р. Самари до гирла р. Лугані. Саму Українську лінію Румянцев зайняв лише частиною війська. В глибині, за лінією, він розташував три могутні рухливі загони, які призначалися для знищення ворожих сил у разі їх прориву. Таким чином, Румянцев спробував бодай би якось покращити нераціональну систему оборони лінії, наблизивши її до більш високого рівня розвитку воєнного мистецтва. 1739 р. всі ландміліцькі війська на лінії було перетворено на мушкетерські і прирівняно до регулярних.

Українська лінія остаточно втрачає значення в 1770 р., після спорудження південніше неї, за 175-180 км, так званої Дніпровської лінії (гирло р. Московки — нижня течія р. Берди), що пролягала по кордону, визначеному Білгородським миром 1742 р. Фортеці Української лінії поступово перетворювалися в слободи, що сприяло заселенню краю [45].



1 Ф. Ласковский.. Назв. праця, стор. 69.
2 Там же, стор. 71—72.
3 Редани—-укріплення, які мали тільки два фаси, що сходилися піл гострим кутом у полі.
4 ЦДІА УРСР, ф. 51, оп. 3, спр. 4364, арк. 6.
5 Ф. Ласковский.. Назв. праця, стор. 72, 73, 78.
6 Там же, стор. 71.
7 Ф. Ласковский.. Назв. праця, стор. 75—76.
8 Там же , стор. 77.
9 Д. И. Вагалей.. Очерки..., стор. 30.
10 Філіал ЦДІА УРСР у м. Харкові, ф. Харківська полкова канцелярія, спр. 88, арк. 217, 224, 260; Е. Альбовский. Назв, праця, стор. 135—136; Д. И, Вагалей.. Очерки..., стор. 302—303.
11 ЦДІА УРСР, ф. 108, оп. 2, спр. 15, арк. 1—2.
12 А. А. Перковський. Народонаселення Правобережної і Лівобережної України в XVIII ст., рукопис кандидатської дисертації. Архів Інституту історії АН УРСР, стор. 166.
13 Дневник Якова Маркевича, т. IV, стор. 60, 115.
14 Там же, стор. 59, 65, 67, 77, 78.
15 ЦДІА УРСР, ф. 108, оп. 2, спр. 15, 30.
16 А. К. Байов. Назв. праця, т. II, стор. 11.
17 Дневник Николая Ханенко.— «Киевская старина», 1887, май, стор. 42.
18 Філіал ЦДІА УРСР у м. Харкові, ф. Харківська полкова канцелярія, спр. 31.
19 А.К.Байов. Назв. праця, т. II, стор. 35.
20 Сборник императорского русского исторического обіцества, т. 104. Бумаги кабинета министров, т. V, стор. 143.
21 Цит. за Е. Альбовським. Назв. праця, стор. 137.
22 Т.Г.Шевченко. Повне зібрання творів у шести томах, т. І. К., 1963, стор. 248.
23 П. Головинский. Слободские казачьи полки. СПб., 1864, стор. 160 — 161; Е. Альбовский. Назв. праця, стор. 139, 162.
24 ЦДІА УРСР, ф. 103, оп. 2, спр. 15, арк. 22-25, 29-30.
25 ЦДІА УРСР, ф. 103, оп. 2, спр. 15, арк. 28.
26 Там. же, арк. 19—20.
27 «Краткое описание Малороссии» Рубана.— Летопись Самовидца. К., 1878, стор. 315-317; П. Симоновсхий. Назв. праця, стор. 144-145; Ригельна. Летописное повествование о Малой России, ч. III. М., 1847, стор. 137.
28 ЦДІА УРСР, ф. 108, оп. 2, спр. 15, арк. 2.
29 Дневник Якова Марковича, т. IV, стор. 122—124, 130.
30 Д.И.Багалей, Очерки..., стор. 312—317.
31 ЦДІА УРСР, ф. 51, оп. З, спр. 10952, арк.88.
32 Л.Гісцова. Державні установи по управлінню захисною Українською лінією (XVIII ст.).— Вісник Київського державного університету, серія історії та права, 1967, № 8, стор. 130—131.
33 Висилання робітників і підпомічників припинилося лише по війні.
34 Філіал ЦДІА УРСР у м. Харкові, ф. Харківскьа полкова канцелярія, спр. 88, арк. 75—89, 95, 182; спр. 90, арк. 9, 74; спр. 91, арк. 302, 308, 322, 324.
35 Там же, спр. 49, арк. 89—91; спр. 54, арк. 46; Дневник Якова Марковича, т. IV, стор. 96, 296.
36 ЦДІА УРСР, ф. 51, оп. 3, спр. 6353, арк.. 3.
37 Там же, ф. 269, оп. 1, спр. 1966.
38 Ф.Ласковский. Назв. праця, стор. 64.
39 Записки Манштейна о России 1727—1744 гг., стор. 85.
40 Філіал ЦДІА УРСР у м. Харкові, ф. Харківська полкова канцелярія, спр. 54, арк. 12, 43.
41 Дневник Якова Марковича, т. IV, стор. 97, 98.
42 Філіал ЦДІА УРСР у м. Хакрові, ф. Харківська полкова канцелярія, спр. 49, арк. 68.
43 Центральний державний військово-історичний архів СРСР, ф. Військово-вченого архіву, спр. 26043. Слід зауважити, що більшість істориків, які писали про Українську лінію, негативно оцінювали її значення в обороні України. Див. Ф. Китченко. Об Украинской линии.— Черниговские губернские ведомости, 1850, № 14, 15, 16; Описание бывшей Украинской линии от начала учреждения прошедшего столетия до положення ея в 1821 г.— Харьковские губернские ведомости, 1868; № 10; П. Головинстсий. Слободские казачьи полки. СПб., 1854; Е. Альбовский. Назв, праця, стор. 134—139; Д. И. Багалей. Очерки..., та ін.
44 В.О.Голобуцький. Назв. праця, стор. 70.
45 Д.І.Багалій, погоджуючись з твердженням інших істориків про цілковиту непридатність Української лінії для захисту земель, які вона призначалася обороняти, все ж доводить, що лінія відіграла свою роль в заселенні краю. Див. Д. И. Багалей, Очерки..., стор. 332 — 334.

автор Олена Апанович

Взято тут:
http://www.panterra.com.ua/review/priorelle/tsarichanka.htm

Клёво.
Только Михайловская и Слободская крепости на карте местами перепутаны.

надо будет по всей линии на велах поход устроить...

Я тут на две крепости (одна-две ночевки) людей подбить никак не могу, а он размечтался...

ну, ты сам помнится и сам больше двух за один день проезжал... ок... блин, если б я щас не болел и антибиотики б не пил... но думаю летом обязательно сьездим... на выходные точно...

Хде почерпнуть инфу о местах расположения редутов? Особенно интересует в сторону Залинейного от Белёвской...

Мне нигде не попадалась. Все редуты, которые у меня описаны, я нашел двигаясь вдоль вала. При наличии большого количества денег можно заказать спутниковое изображение с разрешением около 1 м, но лично мне проще прогуляться вдоль вала!

Во проверенным данным сохранились остатки крепости в районе с. Залинейное Зачепиловского р-на. Возможно Св. Феодора или Козловской. В ближайшее время выясню точно и разведаю пути подъезда. А там и до Ряжской, возможно, доберусь...

Полтавчане в деле исследования Украинской линии нас обогнали: они провели разведки, обработали архивные материалы и выпустили монографию. Заїка Г.П. Українська лінія. Київ-Полтава, 2001. 88с.:іл.

Есть ли у кого какие-нибудь сведения о заселении Фёдоровской крепости? Меня интересуют с.Залинейное и с.Русский Орчик?

_________________
Ищу Смолянкиных, Полянских, Прокудиных, Булгаковых, Наздрачёвых...

Миша
Sergei
А вы слыхали что нибуть о подземных ходах от Белёвской крепости до Полтавского леса и к реке Берестовой под Красноградом (skype - kungurtsev-janya)

вообще ходы под крепостями мы уже находили. Конкретно под Белевской - нет. А у вас какая информация об этом?

Миша
Подземные хода унас нанесенны на карте Краснограда в инвентарь бюро, но нарисовать можно что угодно а вот когда давно строили Детский мир был провал ,пацаны туда ходили но недалеко на стене нашли копьё ивернулись назад. (зайди в скайп по моей ссылке пообщаемся больше)

Как-то найденное оружие (копье) мало вяжется с датой постройки самой линии - 1731-1742 гг. (и как следствие - самих ходов).
Чай, не в средневековье строилось...

_________________
Лучшее слово - дело!
http://www.multisport.kh.ua

IP
За что купил, за то и прдал т.е.что мне рассказывали то я и вам пичатаю, а вот совсем недавно в этом году прокладывали газопровод к тресту тоже наткнулись на подземный ход но подробностей я незнаю. Вобщем проходят они на глубине не более 2 метров а то именьше. Существует ли такой прибор чтобы можно было отследить куда и откуда они идут?

да, называется георадар. Они все шли глубже, а то что сейчас неглубоко - это "гравитационное всплытие"

Не далее чем вчера проезжал мимо Алексеевской и Ефремовской крепостей. Пару картинок - может кому интересно будет.

Мы тоже летом проехались по крепостям...
Всё в отчете...
Кстати, камень у Алексеевской крепости - это новодел. В прошлом году его там не было...

_________________
Лучшее слово - дело!
http://www.multisport.kh.ua

Координаты исчезнувших крепостей.

КОЗЛОВСКАЯ КРЕПОСТЬ: 49 11' 24.18"N, 35 10' 09.08"E
ФЕДОРОВСКАЯ КРЕПОСТЬ: 49 09' 54.13"N, 35 05' 28.26"E

уточнение:

РЯЖСКАЯ КРЕПОСТЬ: 49 10' 25.80"N, 34 54' 58.13"E
ВАСИЛЬЕВСКАЯ КРЕПОСТЬ: 49 09' 51.03"N, 34 45' 05.51"E
ГОРОДЕЦКАЯ КРЕПОСТЬ: 49 08' 14.39"N, 34 40' 00.34"E

Копируете координаты как есть, вставляете в окошко поиска Google Earth ....
и попадаете в центр объекта.

Вах. Какой подарок в наступившем году! Огромное спасибо.
Каким образом удалось найти эти крепости?

Кто-то упоминал, что между Козловской и Федоровской крепостями есть редут. Его удалось найти?

Google Earth позволяет путешествовать не выходя из своей квартиры
И редут из космоса хорошо виден, хотя разрешение снимков в этих местах не самое большое, .... но вполне достаточное, чтобы видеть валы, реданы и редуты на многих участках линии.
Координаты упомянутого редута: 49 10' 35.35"N, 35 08' 47.42"E

Я вроде тоже пытался найти в Google Earth, но видать не хватило внимания. Еще раз спасибо.

Господа, я тут по свободке перечитывал описание УУЛ на http://www.panterra.com.ua/review/histo ... e_hist.htm. Пытался понять в чем принципиальная разница между крепостью и редутом. Особой разницы не нашел, но обратил внимание, что автор статьи одни и те же обьекты называет и крепостями и редутами.


Ваши мысли?

Действительно, странная градация. Немного ясности "добавляет" Постанова кабмина от 03.09.2009г. "Про занесення об'єктів культурної спадщини національного значення до Державного реєстру нерухомих пам'яток України"

Возьмем для примера Днепропетровскую область: под охранным номером 040004-Н числится Новобогородицкая крепость 1688-1711 гг. как самостоятельная единица, а далее чудесатее и чудесатее: № 040020-Н - Споруди Української укріпленної лінії - бастіони (2) і польові укріплення між ними, № 040021-Н - Споруди Української укріпленної лінії - земляні вали укріплення (редути), № 040022-Н - Споруди Української укріпленної лінії - земляний вал укріплення.
Чем руководствовались авторы, и какой именно из редутов Царичанского района как назывался? Работы для исследователя еще немеряно.

Пірко В.О. "Оборонні споруди в межиріччі Дніпра і Сіверського Дінця" (історичний нарис з уривками джерел і планами споруд за другу половину XVII -XVIII ст.) вид. Український культурологічний центр. Донецьке відділення НТШ, Східний видавничий дім - Донецьк, 2007. - 176 с.

О самых западных трех крепостях УОЛ.

Вот пересматривал домашние архивы и обнаружил, что УУЛ хорошо исследовать по 500 метровым картам генштаба 40х годов. Четкая линия по всей территории Харьковской области. Есть небольшие разрывы на больших оврагах.

Как сильно изменилась область за последние 50-60 лет?! Распаханы практически все валы. Исчезли колодцы, коих в лесах было очень много.

PS. Может у кого есть листы старой 500-метровки по Харькову М-37-73 и район Дергачей М-37-61?

В сети ходят криво склееные 500-метровки РККА, есть вот лист М-37-61-А, до Дергачей чуть не достает.
http://radikal.ru/F/s003.radikal.ru/i20 ... d.jpg.html
По М-37-73:
M-37-73-В (Мерефа): http://radikal.ru/F/s003.radikal.ru/i20 ... 2.jpg.html
M-37-73-Г (Змиев): http://radikal.ru/F/s003.radikal.ru/i20 ... 2.jpg.html

Спасибо. Именно эти куски и у меня есть. Нужен именно Харьков. Хочется посмотреть на родные места проживания времен приезда деда.

Ступил, сорри.
Такой давности только гансовские аэрофотоснимки по Харькову находил, думаю, Вы их видели.

Видел, но не смог решить свои вопросы. Уверен, что есть и 500 м РККА нужных мест. Только за денюжку.

Сегодня рассматривал карту Екатиринославского наместничества 1792 года и обнаружил, что на ней нету Белевской и Васильевской крепостей. Но есть К. Перевалочанская, которая и есть последней в УУЛ.

Вы уверены в этих координатах? Они попадают северную часть леса. Вряд ли на месте крепости вырос лес за последние 150 лет. Тем более по старым картам крепость должна находиться примерно на 500-600 метров выше этого леса. Правда на спутниковых снимках я не нашел визуальных следов этой крепости.

Почти так, только следы есть - два угла этой крепости справа от центра крепости.
Вот получается её примерный центр:

49°10'9.71"N , 35° 5'22.47"E

_________________
Век живи - век учись , а дураком помрёшь!

Очень может быть. Это место меня смутило наличие посадки и правый верхний угол под дачами. Скорее всего что-то можно будет рассмотреть на местности. По теплому нужно будет ехать по южным крепостям.

Мне ещё очень сильно кажется, что место Борисоглебской крепости на сайте дали зовут указано тоже неправильно. Я конечно масштаба старой карты не знаю, но по-моему место указано 100% неправильно. Т.к. крепость должна быть выше и дальше от реки и правее.

_________________
Век живи - век учись , а дураком помрёшь!

TSAR, смотри мои вчерашние посты в соседней ветке viewtopic.php?p=634982#p634982.

ПС. В статье на Дали зовут написано , что Фёдоровскую крепость нашли и она мол в лесу и от неё тянется вал и ров. Вопрос: А как они её нашли и всё это увидели , если место её нахождения указано неправильно? И почему нет фото оттуда?

_________________
Век живи - век учись , а дураком помрёшь!

Ну, чесно слово, теряюсь, когда к написанному на сайте Далей относятся так требовательно. Это ж цитата из книги Власенко http://ua.vlasenko.net/_pgs/kharkivska.html Он тоже не мог побывать на всех памятниках (авторы сайта - тем более ) и пользовался какой-то литературой краеведческой , а может и чем-то типа имеющегося реестра памятников архитектуры. Книжка с массой ошибок, неточностей и уже, пожалуй, устаревшая. Но лично для меня эти ошибки - не повод относиться к автору, скажем так, немного высокомерно.
По западным крепостям координаты гипотетические. Точные координаты ждут своих окрывателей!
По Федоровской крепости координаты - гипотеза. Основания: я лично вижу в этом месте в лесу контур четырехбастионной крепости. Расползлась она и примыкающие к ней валы, потому что построена на песке. На 500-метровой карте 1941 года съемки леса здесь не было, зато среди песка имеется высотка 82,6 лист М-36-107-В

DaliZovut
Разберёмся...

По поводу Фёдоровской крепости вы не учли пожалуй одного - на спутниковом снимке ширина "крепости" по вашим координатам получается в два раза меньше , чем должна быть, а по моим - такая какая должна быть.

ПС. Навеяло...
Осенью ходил с семьёй в Исторический музей и изрядно поржал от местных "экскурсоводов". Особо "отличился" один из них, когда тётке втирал, что Донецкое городище находится около Аэропорта ....профи в действии...

_________________
Век живи - век учись , а дураком помрёшь!

DaliZovut, все вери гуд. Вы сделали и делаете большую работу. Но как всегда, когда кончаются очевидные факты, люди начинают изыскивать себе что-то новое или лезут глубже. Лично меня ранее интересовали только северо-восточные крепости. К ним сравнительно легко добраться. И они хорошо сохранились. Почти за 2 десятка лет, которые я посещаю эти места, уже поднадоело. Начал рассматривать западные на космоснимках + старые карты. И тут пошли нестыковки на местности. Вот и развернулась тут на форуме очередная волна обсуждения. Где один человек не смог найти точные ответы, там коллективный ум может помочь.

Ну просто если человек живет в центре - то ему что аэропорт что городище - в одинаковой перди, тем более что между ними на велике минут 15 ехать. Реально близко находятся.

Обьяснить можно любую ошибку. Но в историческом музее нужно быть точнее. Тем более место городища довольно интересное. Именно там проходила основная дорога с Харькова на юг. И это было всего 100 лет назад. Хотя местность аэропорта была пустырем. С точки зрения истории, за 15 минут на велике можно проехать пару столетий.

Еще несколько интересных моментов:

1. Ивановский форт или крепость Св. Иоанна ранее называлась крепостью Св. Анны.
2. Царичанская крепость вроде и входила в состав УУЛ, но реально она была построена гораздо раньше. Крепость была деревянной без высоких валов и глубоких рвов. Может потом от нее ничего и не осталось. В этой крепости проходил лечение Суворов.
3. На карте 1792 года нету нескольких крепостей Белевской, Васильевской, Михайловской, Петровской, Царичанской.

Конечно все можно списывать на неточности карт, но крепости должны же быть указаны.

Оффтоп. Вообще, старые карты довольно интересные. Иногда на них есть мелкие поселки, которых сейчас уже нету, а рядом отсутствуют довольно крупные поселки, которые и сейчас есть.

Сегодня помесил грязь в поисках Фёдоровской и Козловской крепостей. Отчётец о "замешенном" скоро сварганю.

_________________
Век живи - век учись , а дураком помрёшь!

В общем отчётец сделаю завтра или позже. Пока что вкратце - вопросов по Фёдоровской крепости оказалось больше, чем ответов!!!



С 98%й вероятностью могу утверждать только одно - она не в лесу , как указывали на Далях, но побывав на месте и пообщавшись с местными жителями появилось ещё одно примерное место нахождения этой крепости, а именно - её центр мог находился где-то в районе фермы.
На рисунке жёлтым цветом. Мой первый вариант - на рисунке красным цветом. Кружками обведены хоть какие-то видимые ориентиры. В "красном" варианте - на 60% это карьер, заросший и по сути свалка. Раньше карьера там небыло, а была местность с буграми и тп... А вот где жёлтый вариант там местами есть высокие валы и в верхней части есть тоже остаток небольшого вала, но говорят, что 50-60лет назад он был гораздо выше хат и с него дети на санках катались после войны, а сейчас он 1-1.5м в высоту и почти не выделяется на поляне.
Вариант Далей был отвергнут ввиду практически полного отсутствия в лесу каких-либо ориентиров и это место гораздо ниже по уровню , нежели красный и жёлтый варианты, которые находятся максимально высоко на местности и с них очень хорошо просматривается долина реки и вся местность. Тем более, по словам местных жителей лет 50 назад леса там нигде небыло.

_________________
Век живи - век учись , а дураком помрёшь!

Второй вариант похож. Я на него со спутника смотрел, но без поездки на местность трудно сделать окончательное решение. А если сравнить ориентиры бастионов по карте Шуберта, то желтый вариант очень похож.

Да там такая блин хреновая местность в плане увидеть чего-то в комплексе - мешают дома, ферма, леса, деревца , холмы и тп...

Но по исскувственным высоким насыпям - жёлтый вариант наиболее подходит и главное низ фермы - практически обрыв!

_________________
Век живи - век учись , а дураком помрёшь!

Действительно, на спутниковом снимке хоть и расплывчато, но видно северо-восточный бастион крепости. Прикинул контуры крепости с привязкой к этому бастиону(брал в том же масштабе контур соседней Козловской крепости). Получилось занятно. Вписалась хорошо. Валы, примыкавшие к крепости - сейчас вдоль них проходят улицы поселка. Ворота были с севера и через это место прошла дорога на ферму.
Последняя версия Tsar-я весьма вероятна. Респект!
Действительно, видимый четырехугольник в лесу имеет размеры почти вдвое меньше, чем стандартные размеры крепостей УОЛ (сторона четырехугольника у которых=приблизительно 250 м)
Приложил кусочек склейки 500-метровой топографической карты этой местности по состоянию на 1941 г.

DaliZovut
Там на правом верхнем углу посреди большой открытой поляны остатки некогда высокого холма - вокруг всё изрыто, в левом верхнем углу - практически равнина, но вся ископана ямами по 0.5-0.7м глубиной(наверное копатели чего-то искали) как после войны, в левом нижнем углу два высоких таких себе вала с промежутком между ними, что в правом нижнем углу- из-за фермы не увидел.
Кстати, во второй Козловской крепости все две сохранившиеся части крепости тоже ископаны копателями и все в небольших ямках...

ПС.Очень обидно то, что этот вариант возник только дома, когда начал осмысливать всё увиденное и услышанное и начал сравнивать все новые и старые данные со спутниковым снимком на компе и только потом меня осенило. А ведь если бы сразу знать в каком направлении искать...эх...

_________________
Век живи - век учись , а дураком помрёшь!

Увы, так часто и бывает

На данный момент самой "скрытной" остается Борисоглебская. Ее не получается даже примерно найти на космоснимках. Включаем коллективный разум.

Часть коллективного разума, после сопоставления 4х карт думает, что это где-то тут :

48°48'20.22"N , 34°20'40.48"E

_________________
Век живи - век учись , а дураком помрёшь!

Именно это место (+/- 300 метров) я указала в соседней ветке. Но на космоснимках ничего рассмотреть мне не удалось. Нужно поискать это место на 500-метровках начала века.

Еще одна часть коллективного разума после фотошопных игр с наложениями слоев в одном масштабе пришла к выводу, что координаты центра крепости приблизительно - 48 48' 05.96"N, 34 20' 02.58"E
Но... видимых следов нет, хотя разрешение части интересуемого участка высокое, позволяющее видеть отдельное дерево и легковую машину.

Мы пришли почти к одному месту. У нас разбежка порядка 300-500 метров. И похоже точнее уже не получится определить, т.к. пользуемся одними и теми же источниками.

Я понял одно - крепость должна быть или прямо на дороге или вплотную к ней.
Есть ещё один вариант - "рельефный".
Он ниже моего и правее dalizovut.
И его хорошо видно на километровке Генштаба на листе М36-117. Вот оно:

_________________
Век живи - век учись , а дураком помрёшь!

В общем с вероятностью 99.9% вот она родимая :

_________________
Век живи - век учись , а дураком помрёшь!

А вот и нет. У Шуберта (выше есть кусок от DaliZovut и рядом я выкладывал) по дороге отмечены 2 памятника. Оба они видны на километровке. В круге от TSAR похоже отмечен северный памятник, который практически рядом с крепостью. Крепость на северо-западе от памятника на ~100-200 метров. Это же место подтверждают рукав реки и слева пересечение 6 дорог на краю Молодежного.

Офигеть.... 100%!

Тогда последний вариант dalizovut наиболее приближен к правде.

_________________
Век живи - век учись , а дураком помрёшь!

Вот еще чуток информации о тех местах http://www.geocaching.su/?pn=101&cid=1516. И фото памятника на месте углового редута . Но что-то это место совсем не совпадает с крепостью. Линия там проходит. Наверно описание не точное.

Сдается мне, что по сухому туда нужно сьездить. Осмотреть крепости южнее Краснограда.

Tramp
В принципе, памятник могли и переместить.

_________________
Век живи - век учись , а дураком помрёшь!

Отчёт в процессе...

_________________
Век живи - век учись , а дураком помрёшь!

Попробуем теперь отыскать последнюю крепость возле Светлогорского (ранее Переволочна) на берегу Днепра? Вроде название Переволочанская.

Вряд ли. Памятники около дорог. Дороги, повороты и расстояния совпадают на всех картах.

Вот интересное по Переволочанской крепости http://forum.rarik.net/viewtopic.php?f=59&t=139. Легендарное место.

Это место сейчас затоплено.

_________________
Век живи - век учись , а дураком помрёшь!

Очень может быть. Значит не судьба.

Наверное....

_________________
Век живи - век учись , а дураком помрёшь!

Небольшой прикол.
Когда быстро рисовал вышеприведенную карту затопления места впадения Ворсклы в Днепр, то при сопоставлении карт наткнулся на одну хрень.
Есть там одна точка , называется она на старинной карте и на карте Генштаба одинаково - "могила Острая". Так вот , эта точка различается на этих картах местоположением , причём различается на несколько километров!!!
Кому верить??? От этого , имхо, много что может зависить иногда....

_________________
Век живи - век учись , а дураком помрёшь!

Нужно смотреть на других картах. Я вижу меньшую площадь затопления, но пока не было времени посидеть над разными картами и описаниями.

Есть еще пару крепостей на востоке. Они не входят в УУЛ, но могут представлять интерес.

Интересно где???
Там я нарисовал схематически и меньше. Площадь затопления ещё больше, если точнее рисовать! Там затоплен весь старый Орлик, весь Переволошный и бОльшая часть Кишеньков.
Орлик и Светлогорское (бывшую Переволошную) отстроили заново рядом со старыми затопленными на более высоких местах.
Там без вариантов.
На Генштабе по Днепру и Ворскле есть карта глубин, так вот эти глубины почти полностью совпадают с направлением старых русел Днепра и Ворсклы.
В том месте , где должна находится крепость, сейчас глубины 7-10метров!!!

_________________
Век живи - век учись , а дураком помрёшь!

_________________
Век живи - век учись , а дураком помрёшь!

Значит так оно и есть. Я пробовал сравнивать с космоснимками, но за облаками ничего не видно.

Там вообще на этом листе карты Шуберта какие-то проблемы с масштабом и с расположением мест и населённых пунктов. Я практически ориентировался по прилегающему рельефу, руслу рек и взаимному расположению сёл. Но в основном на карте Шуберта более-менее точно нарисованы линии обрывов(до которых как раз и разлились реки), вот по ним и ориентировался.

_________________
Век живи - век учись , а дураком помрёшь!

Ответ довольно легко найти по вот этой карте http://www.wwii-photos-maps.com/prewarm ... 117-A.html.
Однозначно крепость под водой. Можно довольно точно найти ее координаты, но что-то не вижу особого смысла.

Наверное - не "пару"....Хотя...- смотря, где на востоке.Помимо УУЛ, была еще Изюмская черта(общеизвестно) и обнаруженны непонятные( не упоминающиеся в источниках) остатки валов, примыкающих к ИЧ, так сказать- местного значения.

я был на Алексеевской крепости и крепости Св. Иоанна. Они абсолютно одинаковы

Более того - все форты, что я видел (Ефремовский, Алексеевский, Михайловский, Слободской, Тамбовский и Петровский), построены по одному и тому же плану. Разница в сохранности самих крепостей, рвов, окружающих стену, и кое-где уцелело по одному-два равелина (дополнительное укрепление с внешней стороны стены в форме треугольника).

Алексеевскую сейчас вовсю обустраивают к предстоящему этнопразднику - вроде, 27-28-го будет?

28-29 июля Прес-реліз етно свята «Олексіївська фортеця-2012»

_________________
сайт о пеших походах по области

Благодарствую!

тут чуть больше информации и фотки с прошлого раза, но все равно программы пока еще нет

_________________
сайт о пеших походах по области

http://culture.kharkov.ua/node/3435 программа

_________________
http://veloprokat.kh.ua

Моё почтение, нашёл ваш форум и не удержался - зарегистрировался ))). Я уже 7 лет занимаюсь генеалогией и историей сёл мои предков (Р.Орчик, Залинейное). Заселяли эти слободки переселенцы-однодворцы, в основном с Курской губернии, среди них был мой 7 раз прадед Корней 1715 года рождения. По карте я соглашусь с жёлтым (справа) предполагаемом вариантом нахождения Фёдоровской крепости.
С уважением Николай.

Долго сидел изучал старинные карты, Дали зовут , Планету земля и вот что получилось(извиняюсь за корявые очертания ):

1.Ливенская крепость(вероятность 99,9%+-5-10метров):



2.Царичанская крепость(вероятность 99,9%+-20-30м):



Кстати, неподалёку от Царичанской крепости есть гора Калитва(правее крепости такое заросшее кладбище), на котором скорее всего стоял знаменитый путевой камень с надписью "Налево пойдёшь....и тп...".

_________________
Век живи - век учись , а дураком помрёшь!

В общем объехал сегодня 6 крепостей начиная с Ряжской и заканчивая Борисоглебской.
Что сказать - Царичанская и Борисоглебская утеряны насовсем! Следа от них никакого не осталось!
От Городецкой тоже судя по всему кроме нечётких контуров на космоснимках тоже почти ничего не осталось. Правда около неё много артефактов, но самой крепости нет.
Остатки остальных трёх(Ряжской, Ливенской, Васильевской) есть.
Попозжее накропаю отчётец...

_________________
Век живи - век учись , а дураком помрёшь!

DaliZovut
А почему собственно Васильевская крепость, если она Васильковская?

_________________
Век живи - век учись , а дураком помрёшь!

На карте Шуберта 1842г. действительно подписана как Васильковская. Но в работах историков (им как-то больше доверия) - Васильевская.
Пример - http://www.experts.in.ua/baza/doc/download/pirko.pdf

Но с другой стороны мог кто-то раз написать неправильно, а все остальные за ним повторили, не задумываясь особенно.
Просто и хутор рядом назывался Васильковка - две ошибки на одной карте???

ПС.На приведенной карте Козловская и Фёдоровская крепости поменяны местами - имхо эта карта не наилучший пример и получается такой же и "источник"...
В общем вопрос остаётся открытым...

_________________
Век живи - век учись , а дураком помрёшь!

Из истории с.Нехвороща:


http://nekhvoroscha.net/index/0-8

Википедия:

http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9D%D0%B5%D1%85%D0%B2%D0%BE%D1%80%D0%BE%D1%89%D0%B0_%28%D0%9D%D0%BE%D0%B2%D0%BE%D1%81%D0%B0%D0%BD%D0%B6%D0%B0%D1%80%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9_%D1%80%D0%B0%D0%B9%D0%BE%D0%BD%29

Кому верить?

_________________
Век живи - век учись , а дураком помрёшь!

Тут ещё с Борисоглебской крепостью лажа какая-то:

http://www.turystam.in.ua/ru/index.php?option=com_content&view=article&id=2388:2012-03-29-16-40-19&catid=87:2012-02-26-15-26-36&Itemid=194

Хотя всё это больше похоже на Переволочную крепость....А может потому я её и не нашёл, т.к. не там искал???
Могла-ли закрасться ошибка в карты Шуберта? Ранее вроде этого не случалось....

_________________
Век живи - век учись , а дураком помрёшь!

это на юго-юго-востоке от Ливенской крепости в Маячке, Полтавской области.

в некоторых описаниях УУЛ и пишут, что кое где вал становился зигзагообразным

у кого какие мысли. это что-то более позднее, или часть передовых укреплений перед основной УУЛ ?

Картинка не работает.

_________________
Век живи - век учись , а дураком помрёшь!

а так?

Так работает.

Дмитрий Николаевич
А на карте Шуберта что нарисовано?

Хотя даже не глядя на карты Шуберта это мне напоминает какую-то защитную траншею от паводка или для осушения болта.

_________________
Век живи - век учись , а дураком помрёшь!

нарисовано, что все окресности застроены
в том числе и крепость
вала на территории Маячки уже не отображено вообще нигде

Вал к Ливенской крепости шёл по современной дороге от Шедиево к Ливенскому.
А какие были "зигзаги" можно посмотреть там недалеко за с.Андреевка - в полях очень хорошо видно.

_________________
Век живи - век учись , а дураком помрёшь!

Я даже больше скажу - на первой фотке Васильковской крепости - справа внизу - там некислая непроходимая свалка жителей соседней Нехворощи. На историю своего края всем насрать.
А та, что на 3й фотке - её уже совсем нет! На пашне не видно вообще ничего - голое ровное поле с дорогой посредине....

_________________
Век живи - век учись , а дураком помрёшь!

Ответ крайне простой. Все эти крепости/форты/валы были земляными. Качество укреплений посредственное. Валы не высокие. Причин тому очень много. Делали быстро, воровали много, переделывали, толком не использовали, т.п. Об этом написано в разных трудах. Обычный земляной вал размывается дождями. Если рядом поле, то трактористы распахивают максимально близко к валу. Земля смывается. Вал уменьшается. Лет за 10-15 вал полностью исчезает. Это очень хорошо видно на примере изюмского вала под Тарановкой. Там последние несколько лет распахивают северный пологий склон. Еще лет 5-10 и вала вообще не будет. Пока держаться большие крепости, которые окружены рвом. Более-менее сохраняются валы в лесах. Хотя и там за сотни лет природа берет свое. Под Рябухино валы практически не видны, а южнее на ~5 км в лесочке рядом с оврагом чудно сохранились остатки вала. В других местах по валу проложили дорогу. Ессно, что там ничего не осталось. Как-то так в моем понимании.

http://xt.ht/xtreport/-V-poiskah-Fedorovskoi-i-Kozlovskoi-krepostei-UOL

По Валуйкам - буквально в воскресенье там катался - много разных валов по дороге от Уразово до Валуек. Сами Валуйки стоят частично около и частично на меловой горе.

Там чище, дороги лучше, люди хуже....

_________________
Век живи - век учись , а дураком помрёшь!

Пишу отчёт по посещению последних 6ти крепостей УУЛ от Васильковской до Борисоглебской, но чувствую быстро это не будет - слишком объёмный материал, да ещё и редактор отчётов глючит - плохо загружает фотки.

Пока что по этой теме выбрал и загрузил 40шт. видео по посещению этих 6ти крепостей, которые выложил на Ю-Туб на свой канал.
Кому интересно - могут ознакомиться с этими видео тут:

http://www.youtube.com/user/TSAREVICH1?feature=mhee

_________________
Век живи - век учись , а дураком помрёшь!

Федоровская по фермой находится почти вся!
А Козловская распахана практически в ноль на поле.

Можно считать, документальное подтверждение существования Борисоглебской крепости по состоянию на 1941 год. Правда, высота валов - всего 1,5 метра.

Респект DaliZovut.
И всем нам, т.к. ранее определили координаты совершенно правильно.

Тогда значит, что всё-таки от крепости не осталось вообще ничего, а жаль...

_________________
Век живи - век учись , а дураком помрёшь!

Вот видна на место где была крепость с кургана, который немного южнее крепости.



И вот ещё - вид прямо на место где была крепость: